ОмскАвтоСклад

Бригадирівська сільська рада Балаклійського району

Головна

Історія  села Бригадирівка

      Датою заснування нашого села вважається закінчення будівництва Свято-Успенського храму в 1783 році, а  вперше в писаних джерелах село Бригадирівка згадується в Атласі Слобідсько-Української губернії за 1797 року, також згадується наше село в літописах XVIII ст. „Книги Большого чертижа” такими словами „......от Волохов Яра по почтовому тракту в Изюм расположено людное село Бригадировка, имеющие 3 тыс. жителей, школу, торговые лавки, 3 ярмарки и церков Успения Богородицы”, за  адміністративним устроєм село належало до Волохів’ярської  волості Зміївського  повіту.

З історичних пам’яток є близько десятка скіфських курганів ІІ століття нашої ери, через село проходив Ізюмський поштовий тракт Муравського шляху. 

Село розташоване серед широкої долини річки Волоської Балакліїки на автодорозі Харків – Довжанський. Протяжність села становить понад 6км. Бригадирівкою село називається тому, що один з поміщиків мав військове звання БРИГАДИР. Перші переселенці були населені силоміць, село на перших парах свого існування було і військовим поселенням. Військові поселення були найтяжчою формою державного кріпосництва. Для поселенців було встановлено суворий режим, який до дрібниць регламентував все їхнє життя. Їм заборонялося відлучатися з села, навіть одружуватись вони мали право з дозволу начальства. У зв’язку з посиленням селянського руху в умовах кріпосного ладу царський уряд змушений був у 1857 році ліквідувати військові поселення. Основним заняттям мешканців села був обробіток землі та утриманням  худоби, бо село мало достатню  кількості пасовищ та сінокосів, жіноча половина населення взимку займалася тканням полотна з подальшим  виготовленням одягу. 

Село було обставлено вітряними млинами, крім  користі яку вони приносили жителям в помолі зерна вони разом з розкішними вербами, фруктовими садами, ошатними хатинами прикрашали ландшафт нашого села, створюючи неповторну калорійність пейзажів.

До приходу радянської влади освітою займалася держава. В архівних  документах ось що відомо про школу  „ в Земском смешаном однокласном училище, строком  обучения три года, было 186 учящихся из них 130 мальчиков и 56 девочек должно быть  3 учителы но есть одна учитильница. В училище две классные  комнаты и  две квартиры учителей.

( ХОДА   СП № 304    СП  І  дело 3065 лист 20),спеціально збудованого приміщення школи не було, навчання  проводилось в двох звичайних сільських хатинах.   

Медичну допомогу до 30 -х років XX століття селяни отримували в Волохів’ярскій волосній  лікарні. В селі з 1797 по 1929 роки діяв Свято-Успенський храм Московського патріархату, службу в якому було відновлено в кінці  90-х років ХХ століття, тільки в іншому пристосованому приміщені в центрі села.

З приходом  Радянської влади  на селі відбулися докорінні зміни, проводилася колективізація, створювались і зміцнювались перші колективні господарства, оснащувались машинно-тракторним парком. В перші роки існування колгоспів ферми були не чисельними, технологічні процеси виконувались в ручну воно йшло на відтворення поголів’я  худоби – волів, на поповнення молочного стада та на виконання м’ясо поставок за державним замовленням.

Не минули стороною темні сторінки історії нашої держави. Голодомор 1932-1933 років забрав життя 405 односельців. Війна 1941- 1945 років торкнулась майже кожну родину, 374 жителя нашого села приймали участь в бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни, 211 чоловік загинули. В  центрі села біля Братської могили встановлено пам’ятник воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, на меморіальних дошках золотими літерами викарбувані їхні імена.

Після війни почалася активна відбудова народного господарства. Будувались нові тваринницькі приміщення, тракторні майстерні, механізовані токи, господарські будівлі, ФАП, клуб, дитячий садок, їдальня. Для послуг населення –  відділення зв’язку, ощадбанку, три продовольчих магазини, будинок побуту, АТС на 100 номерів. Автобусне сполучення з районним центром здійснювалось п’ять раз на добу кожного дня. В 1973 році побудовано двоповерхову школу на 560 місць, з 1983 року стала середньою. З початку 70-х років почалось будівництво житлових будинків для колгоспників. В колгоспі ім.. Кірова на той час працювало 380 чоловік, за яким було закріплено 5 тис.503 га землі.

В кінці 90-х років  близько 85 %  домоволодінь було газифіковано, проведено вуличне освітлення, половина вулиць мають тверде покриття.

На сьогоднішній день в селі проживає 894 жителя із яких 105- дітей, 324- пенсіонери, 65 чоловік зайнятого населення, решта працездатне населення займаються веденням особистого селянського господарства. Близько 70%  розпайованих земель знаходиться в оренді ПАТ „ Балаклійське ХПП”, а інші землі близько 950 га, це 195 паїв обробляються самостійно їх власниками, які мають необхідний набір техніки для ведення сільськогосподарського виробництва, утримуються 470 голів ВРХ в тому числі корів 225 голів, свиней 190 голів все це при відсутності робочих місць дає можливість людям жити в цей не простий час. В селі працює фельдшерсько-акушерський пункт, Бригадирівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, сільський будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, сільська рада, чотири магазини, кіоск, кафе „Софія”, Свято-Успенський храм.

Село живе в турботах з вірою в Бога та сподіваннями на краще майбутнє.